СЕРГІЙ ЖАДАН

04

УЛЮБЛЕНІ КНИГИ

Люблю перечитувати поетичні книги. Мені здається, що перечитувати романи – доволі дивне заняття: якщо ти вже раз прочитав, то навіщо до нього повертатися. А поезію можна перебрати в руках декілька разів в силу її автономності, де кожен вірш є зліпком всесвіту. Тому я завжди намагаюся мати в доступності якісь поетичні збірники улюблених авторів.

Семенко

Книга, яка мене сформувала, стала моїм псалтирем — це збірка Михайля Семенка 1985 року. Це ще радянське видання, в ньому обережна радянська передмова, але це була революційна книга, тому що Семенка з 30-х років, тобто з часу його розстрілу 1937 року, не перевидавали. Він був заборонений, хоча серед поетів це завжди була легендарна особа.

Збірку я вперше побачив у Літмузеї. З того часу книжка для мене настільна, я постійно її за собою тягав. Приємно, що Семенка відкривають для себе й нові покоління поетів. Він, з одного боку, поет для поетів, бо страшенно технічний, модернізатор української поезії і багато чого приніс суто формально. Але, з іншого боку, його можна і читати, не сильно розбираючись в контексті.

Семенко для мене справді дуже важливий поет, попри те, що поетично ми з ним дуже різні. Але на рівні гострого відчуття реальності він мені дуже близький. Багато моїх друзів знають, що я люблю Семенка, що це фактично мій патрон, і вони мені цю книгу дарують, в мене вдома їх вже штук сім. В одному виданні. Свого часу в мене ця книжка десь зникла, для мене це була травма, я кілька років жив без неї і тому тепер, якщо я її десь бачу, я маю її обов'язково купити.

Антонич

Біля ліжка у мене лежить видання Ігоря-Богдана Антонича. Для мене він важливий поет через поєднання у його творчості біблійності і поганства. Постійне цитування Святого письма і разом з тим занурення в карпатську лемківську міфологію. Дуже дивне поєднання. З одного боку, міський, урбаністичний поет, а з іншого боку, старозавітно-буколістичний. Цікавий, ні на кого не схожий, надзвичайно потужний. Мені близька його система поетична і світоглядна, те як він сприймає, бачить світ, як велику дивовижу, якою він не припиняє захоплюватись. Вона в чомусь його лякає, але в будь-якому разі це якийсь екстаз, захват, як перед великою книгою, бажання читати цю книгу, навіть якщо вона в чомусь відштовхує і лякає. Мені страшенно імпонує такий екстатичний захват перед життям.

Дитинство та Тореадори з Васюківки

Пам'ятаю як у дитинстві мама дістала мені «Три мушкетери», Купера, Дефо і для мене це було справжнє свято. Також у той час для мене стало потрясінням «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Я досі всім рекомендую цю книгу. Ще в мене є тітка, яка працювала бібліотекаркою в Первомайську, на промисловому Донбасі, вона теж час від часу давала мені прочитати якісь книги, які неможливо було дістати в книгарні.

”

Це було щастя, пригода, а за кожною книгою стояв цілий світ.

В радянський час у всіх вдома були книги. Не те щоб добрані бібліотеки, але книги були у всіх. Книги купували, вони були дешеві, доступні. В таких бібліотеках завжди був набір класики, а далі — хто що міг дозволити й знайти.

Гоголь та Шевченко

За великим рахунком мене цікавила шкільна хрестоматія. Гоголя і Шевченка я прочитав сам, ще в молодших класах. Це не був примус. Це справді було самостійне добровільне читання. Ранні українські повісті Гоголя – це те, що частково визначило мою оптику, моє бачення світу. Сприйняття метафор, сприйняття образу як такого. Великою мірою він поставив моє бачення.

Ну і Шевченко. З дитячого віку він для мене був автором не пафосних патріотичних віршів, а скоріше якихось неймовірно сильних, яскравих персонажів та образів. «Гайдамаки» — це не поема про тяжку долю українського народу, а про неймовірні пригоди, про неймовірну силу, закоханості, пристрасті.

”

Для мене сьогодні Гоголь — це певна матриця.

Ну і Шевченко. З дитячого віку він для мене був автором не пафосних патріотичних віршів, а скоріше якихось неймовірно сильних, яскравих персонажів та образів. «Гайдамаки» — це не поема про тяжку долю українського народу, а про неймовірні пригоди, про неймовірну силу, закоханості, пристрасті.

Грицько Чубай

Ще один дуже важливий автор — Грицько Чубай. Він помер ще коли я був дитиною і вперше дізнався про нього лише студентом. Для мене він був відкриттям: зовсім інша поетика, несподівана мова, абсолютно нетрадиційне формулювання поетичного наративу. А потім я познайомився з Тарасом Чубаєм, його сином, з музикою Плачу Єремії, почув ці тексти, як пісні. З того часу Чубай важливий для мене — поет, чий голос завжди зі мною.

Пауль Целян

Поезію Пауля Целяна я для себе відкрив доволі пізно. Оскільки в Чернівцях робиться фестиваль Meridian Czernowitz, то Целян став таким родинним для мене поетом. Він дійсно неймовірний. З одного боку, стиль складний, густий, затемнений, граматичний. Він вважається складним поетом. А з іншого боку, ця складність доволі універсальна, вона не закриває шляхи розуміння, а скоріше дає тобі можливість побачити ці тексти дуже по-різному. Коли я взяв його найвідомішу книгу «Нічийна троянда» у перекладі Петра Рихла, почав читати, то в якийсь момент зрозумів, що я її паралельно перекладаю. Робив свої варіанти перекладів, тому що це страшенно захопливо. Кожний перекладач завжди додає щось своє. Тому що ця багатозначність, багатовекторність — вона фантастична.

”

Кожний перекладач завжди додає щось своє. Тому що ця багатозначність, багатовекторність — вона фантастична.

Зараз я працюю над книгою Бертольда Брехта. Хочу зробити переклад вибраних віршів, тому що в нас його давно забули.

Якщо ти знаєш що людина читає, ти знаєш про що з нею говорити. Так чи інакше ми є тим що ми читаємо, слухаємо, дивимося. Це і є комунікаційні місточки. Вони одразу допомагають. Коли ти заходиш в мій дім, ти бачиш, що в мене на полицях. І відповідно ти знаєш, що я за людина.